«Алiса Селезньова» народила дiвчинку, але Кір Буличов дізнався про це з газет

 

Якщо запитати сьогоднішніх дівчат і хлопців, хто автор захоплюючих повістей та оповідань про Алісу Селезньову, безсумнівно, всі як один відкажуть: «Кір Буличов!» А от назвати його по батькові мало хто зможе, і якщо хтось хоче поговорити з письменником, то звертається до нього звичайно «Кір Кірич». Втім, певний час навіть деякі друзі мого вже сивого співбесідника зовсім і не здогадувались, що такий солідний вчений-сходознавець, доктор історичних наук І. В. Можейко і улюбленець дітвори Кір Буличов — та сама людина.

Живе Ігор Всеволодович у самому центрі Москви в гарному висотному будинку, який був зведений спеціально для працівників кіно: артистів, режисерів, операторів. Тут його всі знають і люблять, адже за його сценаріями було поставлено велику кількість різних фільмів як для дітей, так і для дорослих.

Живе він разом з дружиною — відомою московською художницею Кірою Олексіївною Сошинською. Вона — найперший читач, а відтак і найсуворіший критик усіх його творів. До речі, більшість із них вона і проілюструвала.

Природно, моє перше запитання до письменника було про Алісу. Адже, напевне, кожному хотілося б дізнатися, які нові захоплюючі пригоди зазнала вона останнім часом.

 

— Ну що ж, можу порадувати юних любителів фантастики. У газеті «Пионерская правда» і журналі «Однокласник» нещодавно надруковано повість «Привидів не буває», а в московському видавництві «Армада» вийшла нова книжка про Алісу Селезньову. Гадаю, хто схоче, той сам її прочитає. Навряд чи нам зараз варто говорити про якісь подробиці сюжету.

 

— Згоден з вами. Тоді давайте згадаємо минулі часи. Наприкінці вісімдесятих величезний успіх випав на долю одразу двох ваших екранізацій. Я маю на увазі «Гостю з майбутнього» і «Лілову кулю». І, певно, багатьом нашим читачам було б цікаво дізнатися, чи підтримуєте ви дружні стосунки з режисером-постановником Арсеновим і виконавицею головної ролі Наталкою Гусєвою?

 

— З Павлом Оганезовичем ми регулярно передзвонюємося, тому що живемо досить далеко один від одного і для зустрічей не завжди вдається викроїти час. Що стосується Наталки, то я бачив її лише раз у житті — на знімальному майданчику, та й то якось мимохідь. Правда, нещодавно читав інтерв'ю з нею в одній з московських газет. Вона вийшла заміж і народила дівчинку. Що ще?.. Отримала нову квартиру, зараз, ясна річ, не працює (за фахом вона біохімік) — доглядає дитину. В кінематограф, наскільки мені відомо, повертатися не збирається.

 

— Ігорю Всеволодовичу, а вам подобаються інші екранізації Кіра Буличова?

 

— Мабуть, лише «Золоті рибки» і «Шанс» режисера Олександра Майорова.

 

— А з дитячих мультиків?

 

— Більш-менш мене задовільняє якість постановки «Таємниця третьої планети». До всіх інших мультфільмів, що були створені за моїми сценаріями, у мене є суттєві претензії.

 

— Ну що ж, автору завжди видніше. Пробачте за таке трохи нескромне запитання, а чи не вважаєте ви себе одним з фундаторів жанру вітчизняної дитячої фантастики?

 

— Ні, бо взагалі не бачу якоїсь чіткої межі між фантастикою «дитячою» і «дорослою». Адже вся література так чи інакше має сталу закономірну тенденцію до самоомолодження. Так, наприклад, «Пригоди Гуллівера» і більша частина написаного Жюлем Верном призначалась колись для зрілої аудиторії, тепер це читають в основному діти. Те саме можна знайти і в російській літературі: Бєляєв, Булгаков, Обручев... З іншого боку, в наш час почала стиратись і грань між авторською назвою і художньо-фантастичними творами, що завжди була непорушною. Найбільш характерні приклади — добре відомі всім «Карлсон», «Пеппі Довгапанчоха», а з вітчизняних авторів можна згадати Антонія Погорєльського з його колоритною «Чорною куркою...».

 

— А на яких книжках ви самі виховувались і зростали?

 

— Першим моїм самостійно прочитаним твором було оповідання Сетон-Томпсона «Доміно». Ця знаменна для мене подія відбулась у першому класі. Взагалі треба сказати, що у роки мого дитинства ситуація була зовсім не такою, як тепер: тоді читали те, що удавалося дістати, тобто якогось особливого вибору не було.

 

— І все ж таки що саме з дитячої вітчизняної літератури залишило у вашій пам'яті найбільш глибокий слід?

 

— На це запитання я можу відповісти одразу, без жодних вагань. То були «Пригоди Травки» Сергія Розанова — книжка, якою я захоплююсь і понині. Правду кажучи, друга її частина «Алюта — повітряне слоненя» вже не так мене зворушила.

 

— А з фантастики?

 

— Якщо говорити про вітчизняну, то це «Голова професора Доуеля» Олександра Бєляєва і «Плутонія» Миколи Обручева, а із західної — «Загублений світ» Конан-Дойля.

 

— Ігорю Всеволодовичу, а чому такі популярні свого часу «Пригоди Травки» здаються теперішнім дітям уже не такими цікавими?

 

— Я гадаю, тому, що саме життя стало набагато жвавішим, енергійнішим. Адже у Розанова, як, до речі, і у Мартті Ларрі чи, припустимо, Лідії Чарської, сюжет розгортається наче у сповільненій зйомці, і дітям часто бракує терпіння дочитати книжку до кінця. Що вже казати про відеоігри, де хід подій взагалі змінюється з калейдоскопічною швидкістю.

 

— А комусь із сучасних письменників пощастило «осідлати» цей скажений ритм?

 

— Як мені здається, найкраще відчувають характер і запити своїх маленьких читачів Едуард Успенський та Григорій Остер, ну, а з ліриків, певно, Валентин Берестов.

 

— У вашій квартирі стільки цікавих штучок і картин, що само собою напрошується питання про ваші колекції.

 

— Справді, є у мене кілька цікавих колекцій, і перш за все — найбагатша колекція головних уборів. Крім того, я збираю російські посадові знаки, оскільки взагалі серйозно займаюсь їх вивченням. Нещодавно навіть спеціальну книжку про них підготував. У минулі часи кожен службовець у Росії від двірника до городового й камергера, виходячи на роботу, обов'язково чіпляв свій особливий посадовий знак. Не знаю чому, але до мене цією темою ніхто належним чином не займався. До того ж маю чимало польських військових знаків, тому що польська історія мені, відверто кажучи, небайдужа. Що стосується картин, то вони, як ви мали здогадатись, належать головним чином пензлю моєї дружини.


В гостях у Кіра Буличова був Сергій Лишанський


Кир Булычев -> [Библиография] [Книги] [Критика] [Интервью] [Иллюстрации] [Фотографии] [Фильмы]



Фантастика -> [ПИСАТЕЛИ] [Премии и ТОР] [Новости] [Фэндом] [Журналы] [Календарь] [Фотографии] [Книжная полка] [Ссылки]


(с) Кiр Буличов, 1997.
(с) С. Лишанський, 1997.
(с) "Однокласник", 1997.
(с) Дизайн Дмитрий Ватолин, Михаил Манаков, 1998.
(с) Набор текста, верстка, подготовка Михаил Манаков, 1998, 1999.
(с) Корректор , 1999.
Ваши замечания и предложения оставляйте в Гостевой книге
Тексты произведений, статей, интервью, библиографии, рисунки и другие материалы
НЕ МОГУТ БЫТЬ ИСПОЛЬЗОВАНЫ без согласия авторов и издателей.